У єдиному питанні погоджувалися ковалі з гори Жорлак: у тому, що роги маґнорога є найдорогоціннішим з усіх матеріалів. І найгостріший та найбільший із них належав звіру, якого вони назвали Маґнус. Він легко пронизував своїм рогом ще їхніх батьків, які намагалися заволодіти головними скарбами його роду. Щодня він повертався у печеру із червоними від крові копитами і рогом, доки родоначальниця не закликала його і весь рід полишити печери і знайти прихисток на півночі, сховавшись у тіні гори. Маґнус лише посміхнувся, адже він завжди міг захистити свій народ. Він вирішив, що плем’я залишиться, адже маґнороги не вірять у випадковості… і не змінюють своїх рішень.

Однак, коли трапилося виверження гори Жорлак, що спопелило половину його роду, Маґнус усе ж наважився змінити долю. Ті, хто вижив, рушили на північ, але дорогою стріли залогу з сотнею воїнів, озброєних луками і загартованою сталлю. Меншого Маґнус і не очікував. Він повів своїх найвідчайдушніших братів і сестер у битву із люттю, яку можна порівняти лише з міццю вогняної гори, що залишилася позаду. У цей час старійшини, матері та дитинчата маґнорогів один за одним ховалися у заметах. Про те, що сталося далі, ковалі сперечаються й донині.

Одні говорять, що Маґнус відновив свій рід, а інші — що не пережив битви і помер від смертельних ран біля тіла своєї родоначальниці. Утім, усі вони помиляються. Маґнус дав обітницю, що повернеться у своє плем’я… але тільки тоді, коли останній із винних у виверженні гори Жорлак знайде свою смерть від його могутнього рога. Адже маґнороги не вірять у випадковості.