Ріґварл ніколи не уникав бійок і не повертався спиною до супротивника, навіть якщо той був більший і сильніший. Загартований у п’яних дебошах, він став постійним учасником підпільних боїв, що проводилися в тавернах на тракті між Сломом і Ельзе. Якось умілого бійця запримітив один шинкар, який шукав викидайла в бар. За скромну випивку Бронеспин став збирати з відвідувачів плату, стежити за порядком і час від часу ламати кінцівки особливо незговірливим клієнтам (а одному бідоласі членистоногому одного разу зламав цілих п’ять).

Та все ж Бронеспину довелося зустріти бійця рівного собі. Одного разу під час чергової вечірньої вахти, вже напідпитку від хмелю, він підійшов за платою до одного кряжистого здорованя з півночі і, ледь вимовляючи слова, пробурмотів: «Щось не подобаються мені ваші бивні, шановний». Що тут почалося! Це було побоїще віку! У бій кинулося з дюжину відвідувачів. Не вцілів жоден стілець. Хоча Ріґварл неабияк приклався до галабурдників, але й сам не слабко отримав по печінці. І все б нічого, але сталося щось страшне — клієнт пішов, не заплативши за випивку. За кілька тижнів рани Бронеспина затягнулися, а вирвані голки відросли, однак удар по честі викидайла було завдано незрівнянний. Рахунок він оплатив зі своєї кишені і поклявся вистежити північанина та стягнути плату сповна. Після цього він зайнявся тренуваннями, чого раніше ніколи не робив, і несподівано для себе зробив вражаюче відкриття. Розправивши голки і усміхнувшись крізь зуби, він зрозумів — іноді все ж варто показувати супротивнику спину.