У рідному світі Пуґни, неподалік від пробоїн у Попідзем’ї, стояв ламаїстський монастир, присвячений пекельним таїнствам, який живився енергією, що йшла із пекельних розломів. Настоятель храму відійшов до пекла пару років тому, залишивши академію без лідера. З моменту смерті свого вчителя регенти монастиря приступили до ритуалів пошуку нового втілення свого наставника і, зрештою, зона пошуку звузилася до пари найближчих поселень. Кілька жалюгідних сіл розміщувалися поблизу академії, а їхні вулиці були наповнені малими, непосидючими та галасливими дітьми.

Пуґна, тринадцятимісячне дитя, був лише одним із багатьох кандидатів серед усіх цих дітей, і у визначений день його принесли ламам разом зі ще двома малолітніми кандидатами. Дітям дали реліквії старого настоятеля. Один хлопчик схопив порфирій…і почав ним колупатися у себе у носі. Непосидюча дівчинка схопила амулет лами і проковтнула його. Пуґна холодно глянув на цих двох дуреп і з веселим сміхом спопелив обох зарядами смарагдового полум’я. Потім витягнув порфирій і амулет з попелу та вигукнув: «Моє!» Служителі монастиря підхопили хлопчика на плечі, обгорнули в одяг свого старого господаря і швидко понесли до трону, доки у їхнього старого нового вчителя не змінився настрій. Протягом п’яти років правління Пуґни купою попелу стала вже вся академія, на превелике задоволення останнього.