Занепад Імлолісся та його перетворення з мирного краю на смертоносний пропащий вир тривали довго, ще й під супровід чаклунських вибриків. Проте більшість учених погоджуються, що справжнім початком кінця стало міжвимірне пришестя Первісного Звіра.

Цю істоту було втягнуто до існування позбавленим усіх відчуттів, окрім голоду й болю. Еони різанини вигартували з нього найстрашнішого хижака на планеті, сповненій жорстоких чудовиськ. Звіра закували в новий світ тоді, коли потенційні повелителі зрозуміли, що не можуть контролювати його, тож у відчаї вигнали. У цьому світі він може піднятися від голодного хижака до агресивної машини для вбивства, котра ні перед чим не зупиниться.

Довгі тисячоліття Імлолісся слугувало Звіру велетенським пасовищем для його кривавого бенкету — навіть жахлива тварюка дюрана була для нього лише перекусом. Воістину, не було Звіру на його землях рівних супротивників, лише набридлива дрібнота. Аж допоки одна з цих набридливих дрібнот не заманила нездоланного Звіра в підступну пастку Ґлейпніра.

У ній би він і залишався, навіки закутий, якби непередбачувані сили Континуумного сховища не звільнили його. Тепер, вільний від контролю Ґлейпніра та Лабіринту, далеко від Імлолісся та набагато ближче до заселених країв, Звір спрямовує свою жагу до нових вбивств та до несамовитих руйнувань. І нікчемні вогні цивілізації навряд чи зможуть зупинити цю споконвічну потвору.