Самотньо у непорушній темряві виблискує перше сонце Хранителя, єдина точка розумного світла, якій судилося принести тепло у холодну порожнечу. Протягом тисячоліть цей сліпучий вогник концентрував енергію і зрештою вибухнув як наднова зоря. З полум’я з’явилися нові вогники — зоряні копії свого батька, що теж вирушили в океан темряви і стали сузір’ями. З часом і вони стали надновими, породжуючи нове світло. Так продовжувався цикл народження і переродження, доки все небо, створене титанами, не стало сяяти і мерехтіти.

У цій космічній печі сформувалася зірка, відома смертним як Фенікс. Як і її предки, вона була викинута у безмежний космос, щоб знайти своє місце серед небесних братів і сестер. Однак небесним пташеням оволоділа непереборна цікавість — що саме зігрівають його яскраві старші родичі? Протягом багатьох років він пізнавав світ. Він дізнався, що незабаром посередині усіх світів, як цілих, так і зруйнованих, утвориться ядро, у якому усі сили зійдуться у вселенському конфлікті. І цьому центральному світові знадобиться дещо більше, ніж просто далекі промені помираючого сонця. Так зоряне дитя набуло своєї земної форми, аби нести світло усім, хто потребує цього, і, можливо, здійснити свою зоряну долю.