Кробелус була Провісницею Смерті — однією з тих, хто може передбачати майбутнє. Звісно, не задарма. Лише заможні люди могли собі дозволити скористатися її послугами і зазирнути за завісу власної долі. Врешті, після років передбачень чужої долі, її зацікавила і власна участь. Але смерть не захотіла ділитися своїми таємницями. Навіть після того, як провидиця запропонувала власне життя в обмін на ці знання, смерті цього було замало.

Смерть відмовляла їй знову і знову, залишаючи при собі найпотаємніші секрети, від чого заздрість Кробелус лише зростала. Чому інші могли піти з життя назавжди, але не сама Кробелус? Чому вона приречена постійно повертатися до світу живих? Невже вона не варта того, що інші живі істоти сприймають як належне? Але, не зважаючи ні на що, жінка не опускала руки.

Кожного разу, повертаючись з могили, вона несла зі собою частинку смерті. Духи, що йшли за нею з того світу, виглядали як уламки її власної душі. Її кров стала більше нагадувати ектоплазму, а сутінкові створіння почали сприймати її за рідню. Після кожної смерті провидиця втрачала частинку свого життя. Почало здаватися, що її кінець вже близько. Тепер Кробелус стала із подвоєним завзяттям кидатися в обійми смерті з наміром здійснити жадане пророцтво — більше не повертатися до життя.