Дитинство Карроха пройшло несолодко. Мати його померла під час пологів. Батька, коваля при останньому королі Слома, затоптали на смерть, коли дитині було п’ять років. Потім Карроха поселили в королівський звіринець, де він ріс серед тварин із королівської колекції: левів, мавп, оленів та менш відомих істот, у котрих не кожен вірив. На сьомий рік життя хлопця королівський дослідник привів до палацу нову істоту. Її притягнули до короля, заковану в ланцюги, і вона заговорила, хоч і не рухала вустами. Просила вона тільки про одне — про волю. Король лиш розсміявся і наказав звіру виступати перед ним для розваги, а коли той відмовився, ударив його своїм скіпетром і наказав відіслати тварину до темниці.

Наступні місяці хлопчик таємно проносив до істоти їжу та ліки, але ті лише трохи відсували повне виснаження. Звір говорив із хлопчиком без слів, і з часом їхній зв’язок посилився настільки, що Каррох зрозумів: він може підтримувати розмову. Більш того, він також навчився спілкуватися з рештою мешканців королівського звіринцю. У ніч, коли звір помер, хлопця охопила лють. Він повів чудовиськ війною на прислужників короля — відімкнув клітки й випустив звірів на територію палацу. У погромі був на смерть закусаний, закльований та задряпаний і сам останній король. Поки панував безлад, Каррох звільнив одного з королівських оленів, той уклонився у відповідь, а потім, разом із Каррохом на спині, перескочив через високі стіни палацу й утік. Тепер повелитель звірів Каррох на прізвисько Звіромайстер уже дорослий чоловік, але він не втратив здібності говорити з дикими звірами. Сирота з королівського звіринцю перетворився на воїна дикої природи.